В 2020-2021 роках, якраз коли була пандемія ковіду, я працювала в школі. Перед тим я думала, чим займатись в житті. Мої діти вчились у новій школі, яка мені подобалась. І я хотіла, щоб всі на світі дізнались, які чудові люди тут працюють, яка атмосфера і які цінності. Бо школа була крутою, але з їхнього сайту це було не зрозуміло. На сайті не вистачало фотографій вчителів.

Тож, я запропонувала керівництву школи свою кандидатуру як менеджера з комунікацій. В мої обов’язки входило багато всякого цікавого. Все, що я люблю і вмію робити – організовувати, писати, піарити (це було не складно, оскільки я робила це щиро).

Одним з перших завдань, яке я сама для себе і придумала, було – зробити фотосесію для всіх працівників школи. А потім на сайті я створила розділ “наша команда”, куди входили не тільки вчителі, а й адміністрація, охоронці та інші працівники школи. Мені здавалось, що батькам важливо знати, з якими людьми їхні діти проводять п’ять днів на тиждень.

Лютий 2020. Потрібно було зробити приблизно 40 портретів. Я привезла до школи своє обладнення – фон і світло. Та приходила на роботу кожну суботу для “позакласних занять”. Це стало чудовим початком для того, щоб за місяць познайомитись зі всіма працівниками.

Наступного року кількість людей зросла, і мені довелось робити ще одну фотосесію. А коли за рік я вже не працювала в школі, то нова комунікаційна менеджерка звернулась до мене з проханням про ще одну зйомку.

Тепер в моїх обов’язках була тільки фотосесія. Мене більше нічого не відовлікало, і я згадала, як це – бути тільки фотографом! Коли я була сама собі керівником. Коли я ні з ким нічого не узгоджувала, а робила так, як вважала за найкраще. Коли я сама планувала свій час та сама собі ставила задачі та дедлайни. “А що, так можна було?”, – кричало все всередині мене.

І хоч як я любила своїх колишніх колег, в той момент я зрозуміла, що це і є мій шлях. Я хочу працювати саме так – знімати велику кількість людей і отримувати велику кількість фідбеків.

Я повернулась у фотографію і почала робити акцент саме на корпоративні зйомки. Приблизно за пів року після цього в Україні розпочалось повномасштабне вторгнення Росії, наше життя змінилось і я кілька місяців думала, що мої фото більше нікому не будуть потрібні.

Проте бізнес в Україні продовжує розвиватись, мене знову запрошують знімати людей. І особливо приємно щороку повертатись до такої “рідної” школи та бачити, як вона росте та стає все краще. І я вже навіть не порахую, скільки людей я зняла за ці роки в цій школі.