Вирішила першим постом у блозі записати цю історію про зйомку з тоді ще майбутнім Президентом України Петром Порошенком.

Це був 2014 рік, березень. В Україні щойно відбулась Революція Гідності, Янукович втік до Росії, росіяни вже окупували Крим, у нас планувались вибори, але ще не було офіційно висунуто кандидатів.

Ми з чоловіком та дітьми мали давно заплановану подорож у Францію. І ось за пару днів до нашої поїздки до мене звертається команда Порошенка із запитом про фотосесію. Єдиний можливий день – день мого виліту. Я розуміла, що це може бути історичне фото, тому погоджуюсь на зйомку зранку, оскільки в обід маю літак на Женеву.

Я ретельно готувалась до цієї зустрічі, дивилась його фотографії в інтернеті, досліджувала фото Обами та інших Президентів. Я розуміла, що може бути не просто.

Ми запланували дві години зйомки. Проте він, звісно, запізнюється (не скажу на скільки, але я ні до того, ні після того ніколи не їздила так швидко в аеропорт). У нас було всього 40 хвилин, оскільки мій чоловік з дітьми вже чекали на мене у Борисполі.

Проте світло вже було виставлено, я та мій асистент знали, що робити, а головне – Порошенко мене чув і довіряв! Коли хтось з його команди хотів втрутитись в процес, він сказав: “тут є фотограф – хай вона вирішує”. Я намагалась не думати, що переді мною майбутній Президент України. Я працювала так, наче переді мною абсолютно звичайна модель. 

Пам’ятаю, що коли з’явились ці фото, мені закидали використання фотошопу. Проте постпродакшн проходять всі фотографії всіх професійних фотографів. Але, думаю, мої клієнти і колеги підтвердять мою любов до природності та мінімум обробки. Правильне освітлення, успішно вибрана точка зйомки і кілька років щоденної практики – ось мій секрет. 

До речі, обробляла я ці фотографії на ноутбуці в готелі в Шамоні, коли всі мої друзі катались на лижах. Це було не так зручно, ніж я би робила це вдома на великому компі з використанням планшету.

Мабуть, питання, яке задавали собі інші фотографи після зйомки – хто така Олена Ведмідь, і чому покликали саме її? Я думаю тепер, за 10 років після фотосесії, я можу розповісти.

Все дуже просто. За освітою я журналістка. Недовгий час я працювала на 5 каналі, власником якого був Петро Порошенко. Тоді ми з ним не перетинались, проте я була знайома з його командою. Коли в 2009 році я змінила професію і стала фотографкою, я кілька разів знімала членів його команди. Вони знали, як я працюю.

Ось так все склалось. Із 40-хвилинної фотосесії з’явилось кілька непоганих світлин. Одна з них стала офіційною фотографією передвиборчої кампанії і кілька місяців прикрашала білборди по всій Україні. А після перемоги Порошенка – це фото стало офіційним портретом Президента та його аватаркою на наступні 5 років. Цікаво було бачити свою роботу у кожному кіоску на книжковому ринку в Києві.

Другий раз ми мали фотосесію у 2019 році (фото бекстейджу звідти, автор – Михайло Палінчак) . Коли Петро Порошенко приїхав в студію, я спитала, скільки у нас часу? Він відповів: “15 хвилин”. Я розсміялась, думаючи, що він жартує. Але ні, він не жартував. Тепер у нас дійсно було 15 хвилин. Ми вклались в 25. Це був мій новий рекорд для фотосесії.

Після фотосесії з Петром Порошенком я взяла паузу в роботі фотографа. На той момент моїми основними клієнтами стали політики та бізнесмени, які хотіли “як у Порошенка”. Я жартувала, що “з гарантією проходження до парламенту”. Але вони не жартували. В якийсь момент я зрозуміла, що це для мене стало нецікавим.

Я шукала себе в різних професіях, проте ніколи не залишала фотографію. Чим би я не займалась, я завжди фотографувала колег. У 2021 році я зрозуміла, що це і є моя сила – робити офіційні портрети так, щоб людина собі на них подобалась. Бачити людей красивими, знімати швидко і якісно при будь-яких стресових умовах. Так я повноцінно повернулась до фотографії та зосередилась на зйомках корпоративних клієнтів. І це вже зовсім інша історія.